Удари головою по м'ячу спричинили деменцію Ноббі Стайлза — висновок коронера

Переможець чемпіонату світу 1966 року у складі збірної Англії Ноббі Стайлз помер від захворювання мозку, безпосередньо пов'язаного з багаторазовими ударами головою по футбольному м'ячу. До такого висновку дійшов коронер на розслідуванні обставин смерті гравця. Колишній півзахисник «Манчестер Юнайтед» пішов із життя у жовтні 2020 року у віці 78 років після тривалої боротьби з важкою деменцією. Суд у Стокпорті заслухав свідчення, що Стайлз ударяв головою по м'ячу приблизно 140 000 разів за свою кар'єру. Лікар-нейропатолог Деніел Дю Плессі заявив: «Я цілком переконаний, що саме удари головою такої кількості разів спричинили його ХТЕ (хронічну травматичну енцефалопатію)». Старша коронерка Елісон Малч зафіксувала причину смерті як хворобу Альцгеймера, до якої додалася ХТЕ, а також інше нейродегенеративне захворювання та цереброваскулярну патологію. Син Стайлза Джон назвав вердикт «несподіванкою», однак наголосив, що футбольна індустрія «відмовляється надавати допомогу». Він попередив: справа батька може стати першою з багатьох подібних. «Удари головою на тренуваннях були величезною частиною його життя, — розповів Джон у суді. — Він робив це приблизно 40 разів на день, п'ять днів на тиждень, протягом кожного 10-місячного сезону». Він також згадав, що на «Олд Траффорд» висів м'яч, який спускався з трибун, і гравців заохочували бити по ньому головою. Родина помітила перші тривожні дзвіночки, коли Стайлзу було під 60: він почав забувати речі та кілька разів ставити одні й ті ж запитання. До 2010 року його стан погіршився настільки, що він вирішив продати свої медалі. Джон зізнався, що родина відчувала «жахливе передчуття фатуму». Дю Плессі наголосив: «Ми вже знаємо, що повторні травми голови впливають на мозок. Важливо використати цю смерть, щоб привернути увагу до проблеми». Коронерка зауважила іронію в тому, що вирок було оголошено в день півфіналу чемпіонату світу між Англією та Аргентиною. Джон Стайлз підсумував: «Сьогодні ми по праву святкуємо футбольних героїв, але через 60 років після подвигу 1966-го варто пам'ятати і про таких, як мій батько, та тисячі інших, яких залишили напризволяще».